Економічні інститути, що регулюють міжнародну торгівельну політику  

Економічні інститути, що регулюють міжнародну торгівельну політику

Світоторгівельні зв'язки нині - це досить розгалужена система, котра регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами. Найважливішими з цих інститутів є: Світова торгівельна організація (СТО), Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Міжнародний торговельний центр (МТЦ), Комісія Обрганізації Об'єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків.

Світова торговельна організація - СТО (World Trade Organization - WTO) - головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди х тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 році. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СТО, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СТО.

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка б мала дієвий характер, спромоглась, нарешті, подолати перешкоди, які муруються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили СШАЮ Які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню світової війни Сполучені Штати Наймогутнішою державою світу, обсяг їх промисловості становив 51% всього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так вже й легко просувались на закордонні ринки, бо скрізь навшовхалися на тарифні й нетприфні бар'єри. Справа ускладнювалась ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.). в Торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, того були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 року американці розробили «Пропозиції по розширенню торгівлі й зайнятості», які передбачали скасування деяких обмежень в світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На грунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торговельної організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалось на конференції ООН в Гавані, яка відбувалася в 1947-1948 роках. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість в його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося; проте залишився в силі один документ протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі - ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade - GATT). Таким чином, тимчасова угода -стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.



Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів й регулювання торговельних спорів. Текст Генеральної угоди містив такі основні положення:

· визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;

· порядок митного оподаткування;

· правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (наці ональний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосу вання податків, субсидії в торгівлі тощо).

· сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів - раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський раунд (1986-1993 p.p.) і прийняв рішення цро претворения ГАТТ у Світову торговельну організацію (СТО).

СТО налічує 133 держави-члени. Україна, так само як і інші країни СНД, поки ще не прийнята до цієї організації, хоча заявку до вступу подала. Штаб-квартира СТО знаходиться в Женеві.

Головною метою СТО є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СТО:

· нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

· забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговель них спорів;

· розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

· нагляд за торговельною політикою країн

· обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі. Основні принципи діяльності СТО:2

а) Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СТО такі є самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій дер жаві. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково поширились на торгів лю з рештою країн-членів СТО. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів:



б) Принципнаціонального режиму. Його суть в тому, що країни- учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнери; по СТО такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку;

в) Принцип захисту національної промисловості. Якщо see ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї про мисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговель но-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа, що багато урядів країн намагаються адміністративно об межити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, в 60-х роках, в розпад «автомобільних війн» між розвинутими дер жавами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин в Японію практично припинилися на деякий час.

г) Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СТО, не можуть перегляда тися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

д) Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношен ня до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право вико ристати компенсаційні заходи, які б нівелювали ці дії. Але основ на позиція СТО полягає в забороні застосування субсидій та де партаменту.

є) Принцип дій в найзвичайних ситуаціях. Якщокраїна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням зі СТО.

ж). Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угрупувань може встановлюватись особливий режим, включення з узгоджених правил. Наприклад, в ЄС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торговельний режим, без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по СТО, що є порушенням принципу найбільшого сприяння цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де усі торговельні бар'єри будуть усунені. Наприклад) ЄС і ЄАВТ утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стрижневим принципом в міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосуванні викликає значні суперечливості між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів становлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і не-тарифних перепон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но проростає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально розвинутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. В 1965 році (в рамках так званого «Кенді-раунда») їм вдалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якійсь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквівалентного поступлення. Тобто, якщо розвинуті країни мусять знімати торговельні бар'єри, то країни, що розвиваються, мають право їх зберігати в деякій мірі й на деякий час.

Водночас розвинуті країни наполягали на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.

Попри те, що СТО є спадкоємицею ГАТТ, між цими організаціями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалась тимчасовим закладом, а СТО - постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеціалізованого закладу ООН а СТО - має. По-друге .сфера діяльності ГАТТ, обмежувалася торгівлею товарами, а Світова торговельна організація займається також торгівлею послугами й торговельними аспектами інтелектуальної власності.

Сферя діяльності СТО охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін. Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торговельних правил, які б задовольнили всіх учасників СТО. В перту чергу, це стосується ліквідації тарифних нетарифних обмежень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий же режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. Нп першій Конференції СТО (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинених країн і країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».

Організаційна структура СТО:

1. Конференція міністрів.

2. Генеральна рада.

3. Рада з торгівлі товарами.

4. Рада з торгівлі послугами.

5. Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.

6. Галузеві комітети, робочі групи.

7. Секретаріат.

Конференція міністрів є вищим органом СТО. Вина складається з міністрів торгівлі (або інших відповідних міністерств) і скликається раз у два роки. Всі члени мають однин голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конференції -розглядаються найактуальніші питання регулювання торговельної політики, подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, удосконалення правил і стандартів в торгівлі. Однією з проблем, зокрема стандартів і правил, що існують в найменш розвинутих країнах, із західними стандартами. Справа в тому, що трудові й екологічні стандарти розвинутих країн вищі, а це удорожчує товар і знижує його конкурентоспроможність. Природно, що на підтягуванні стандартів до західного рівня наполягають розвинуті країни; країни що розвиваються, - проти, бо низький рівень добросовісної плати й відсутність (переважно) витрат на екологічну безпеку здешевлює їх товари'.

Генеральна рада - виконавчий орган. Вона складається з представниць країн-членів і здійснює поточну роботу. Окремі засідання Рада проводить як Комісія з регулювання спорів або як Комісія з контролю торговельної політики. Раді підпорядковані органи, що відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина. Генеральній раді підпорядковані також комітети: Комітет з торгівлі й довкілля; Комітет з торгівлі й розвитку; Комітет з бюджетних, фінансових і адміністративних питань: Комітет з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом Окремі функції Генеральна рада делегує радам з торгівлі товарами, послугами й інтелектуальною власністю.

Рада з торгівлі товарами здійснює контроль за дотриманням багатосторонніх угод з торгівлі товарами, й підпорядковано 14 комітетів, які відають питаннями доступу до ринків, сільського господарства, заходами щодо санітарії й фітосанітарії, інвестицій, субсидій й компенсацій, мита, технічних перешкод в торгівлі, антидемпінгової практики, ліцензування імпорту тощо. Комітет з регіональних торговельних угод розробляє механізм узгодження між регіональними угрупуваннями й багатосторонньою торговельною системою щодо застосування принципу найбільшого сприяння.

Рада торгівлі послугами надає допомогу групам переговорів з таких питань: базові телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень., м підпорядковані Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група з професійних послуг.

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРШС) здійснює контроль за дотриманням інтелектуальної власності (права на літературні твори, твори мистецтва, винаходи тощо), а також бореться з міжнародною торгівлею підробленими товарами.

Секретаріат - виконує поточну адміністративну роботу; очолюється генеральним директором. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва й професійної підготовки; він надає допомогу країнам, що розвиваються, в форми інформації, довідкової докумнтації, посилання місій, організації семінарів. Діють також курси підготовки кадрів в галузі торговельної політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної Європи).

Спільно з ЮНКТАД Світова торговельна організація утворила Міжнародний торговельний центр (МТД), про який йтиметься далі.


1553212810285171.html
1553266999608154.html

1553212810285171.html
1553266999608154.html
    PR.RU™