ОДИНОКЕ ЯБЛУКО

Залишилось яблуко на гілці.

Пізня осінь, листя вже нема,

А вельможна, у білій намітці,

Стукає у двері нам Зима.

Одиноке яблуко благає:

– Не проходьте мимо, підійдіть!

Я корисне, смак солодкий маю,

Прошу, люди, ви мене зірвіть!

Я високо не тому, що горде,

Достигало не в самотині, –

Так веліла матінка Природа,

Визначила місце тут мені.

Ви дістаньте, – я смачне, дорідне,

Краще, з’їсть нехай мене дитя:

Я не хочу мерзлим, непотрібним

Падати на землю у сміття!

* * *

Убралось місто в білі шати,

Гаптує візерунки на вікні

Зима. І заблищали діаманти,

Розсипані перлини чарівні.


СИПЛЕ СНІГ

Сипле сніг, немов із рукава́,

Засніжив біло дерева́,

І стоять уже казкові

Всі садочки і діброви.

Витанцьовують сніжинки –

Ох і весело їм взимку!

Розгулялися пухнаті

На своїм зимовім святі.

Заховались птахи й звірі

Від білої заметілі,

Лиш дивуються голуби́:

– Крупа з неба? Ти диви́! –

Свій Зима зіткала килим

І фарбує чисто білим,

Ним вкриває тепло землю,

Стелить снігову постелю.

Шановна Зимонько-Зима!

Володарюєш ти сама

В свій законний час над нами,

Із морозами, снігами...

А тебе ми дуже просим:

– Заховай свої морози,

Лише сніжинки випускай –

До пташечо́к ти жалість май!


ГАСНЕ БАГАТТЯ

Гасне багаття без хмизу,

Тане свіча на вогні.

Скажи, як сердечну кризу,

Любий, здолати мені?

Іскри роздмухує вітер,

Щоб пропікали до сліз.

Зрідка від тебе привіти –

Розтане свіча скоріш.

Свічка життєва – не вічна,

Пишуться в небі роки.

У тебе – колія звична,

В мене – троянд колючки.

По цих колючках ступаю,

Немає шляху назад,

Троянди все ж пам’ятаю –

Їхню красу й аромат.

Гасне багаття без хмизу,

Тане свіча на вогні.

Здолати сердечну кризу

Хто допоможе мені?


БІЛІ ЗАМЕТІЛІ

Білі заметілі – в серці й на землі,

Птахом відлетіли клопоти мої...

Не запла́чу – милому на печаль,

Бо голуба сизого мені жаль.

Поміж нами – відстань, різних справ гора.

Мабуть, вже прощатися надійшла пора!

Візерунки зоряно-льодяні

Вже малює зимонька на вікні...

Білі заметілі – по усій землі,

Птахом відлетіли радощі й жалі.

Зиму пережили ми не одну, –

Будем сподіватися на весну́!

СУЗІР’Я ЛЕВА

Даремно стукає зима

у мерзлеє віконце :

У мене сумнівів нема,

що вранці зійде сонце,

Зігріє ниви і ліси,

річки і людські душі.

Сузір’я Лева – то завжди

знак Сонця невмирущий!

Я народилася під ним,



вогонь небес – палає,

Своїм промінням золотим

мене обігріває.



1553410789977037.html
1553454182183873.html

1553410789977037.html
1553454182183873.html
    PR.RU™